Знаєш, коли ти сидиш ось так на кухні і палиш, дивлячись в вікно на останні промені дня і слухаєш пісню, в яку по черзі закохалась спочатку я, тоді мама, а згодом ти, то мені хочеться схопити камеру і робити знімки, багато-багато, щоб назавжди зловити цей момент і не відпускати, тримати в руках навіки і довіку…

Я така ж як ти, не дивлячись на те, що між нами 10 років твого життя, а потім ще 18 мого. Ми обоє любимо ганяти на шалених швидкостях по нічним трасам, ввімкнувши на повну гучність КІСС ФМ, чи заглушивши мотор сидіти і слухати Розенбаума.

Коли ми часом йдемо до клубу, то хлопці кажуть тобі, що в тебе гарна дівчина, а дівчата точать на мене зуби. І коли ми починаємо танцювати повільні танці, то нам немає рівних. Бо так можуть танцювати тільки закохані. А так любити як ми з тобою, не зможе ніхто в цьому світі…

Ми любимо одні й ті самі анекдоти, від яких у наших спільних друзів, яких не так вже й багато, кривляться обличчя. Але всі кажуть, що ми з тобою просто ідеально один одному підходимо.

І хай ми живемо в різних світах, з різними освітами і заробітками, з різними статками і статусами, але щоб там не було – ми одне ціле. Б о мої до тебе почуття ніколи не будуть односторонніми. Бо ти так само не уявляєш без мене свого життя.

Бо ти дав мені ім*я і навчив його цінувати.

Бо в нас одна на двох кров, одне прізвище і одні батьки…

Брате, я люблю тебе так, як нікого досі…